Не вірив я в життя по смерті,
Тепер я вірю в диво з див.
Було для мене страшно вмерти,
Умер і нагло знов ожив.
Так само тут: і сонце, й зорі,
І люди наче ті самі,
Але якісь байдужі в горі
І в щасті, в радості — німі.
Весна, зима, і дні, і ночі,
Музика, сміх, і плач, і рух,
Та скрізь, як привід опівночі,
Блукає твій самотній дух.
(О.Олесь На чужинi)
Беручи до рук цю книгу я навіть не уявляла, що зі мною буде коїтись на останніх сторінках... Як і всі романи Ірен Віталіївни, цей мене вразив, зачепив, залишив слід і багато думок...
Коли людина живе на чужині, то все її життя складається з можливостей заробити гроші, самореалізуватися, досягнути якихось висот. Проте увечері, коли ти повертаєшся з роботи, думки твої линуть у рідний край, де народився і де на тебе чекають, тебе люблять,у тебе вірять...
Усі герої книги приїхали до Німеччини з України, всі оселились у фрау Шульце, всі одягли маски самостійності та незалежності... Кожен герой хоче ввижатися щасливим та задоволенним своїм життям, а насправді просто нещасна людина зі своєю історією...
Чомусь мені більш за інших запамятались Оксана та Соня. Оксана - жінка, що приїхала до Німеччини, аби хоч якось поправити статок у своїй сімї, вона ладна працювати на будь-якій роботі, аби отримати копійчину і відправити її додому - своїм дітям та чоловіку-пяниці... Її доля така важка, така безжалісна, що гортаючи сторінки долі цієї жінки я здригалась від сліз та неосяжного болю...
Соня - жінка заможного програміста, який весь час працює, заробляючі непогані гроші. Соня не повинна працювати - вона може займатися собою, в неї купа вільного часуі як каже її Саня :"Ну чого тобі ще не вистачає?" А не вистачає родини, не вистачає близьких та друзів, не вистачає тепла та порозуміння... Та врешті-решт Соня знаходить себе і справжнє кохання.
Ці дві героїні не єдині в романі, є ще й інші цікаві персонажі, кожен з яких заслуговує на увагу. Проте не варто зараз розкривати всі карти, ві неодмінно познайомитесь з усіма мешканцями фрау Шульце, як тільки прочитаєте роман.
Я ж, у свою чергу, хочу виразити безмежну вдячність авторці за той час, коли я жила у будинку українських емігрантів і проживала історії усіх героїв...