Вкотре впевнилась, що коли не читаєш рецензії і не маєш ніякого уявлення про книгу - набагато цікавіше. Ти не знаєш, чого від неї очікувати і формуєш виключно власну думку. Я купила цю книгу, тому що повинна була щось придбати в Книжковому Клубі. Вона виявилась у мене "дорожньою" книгою, бо я читала її в основному в метро, рідше - в іншому транспорті. Що я можу сказати? Мені дуже сподобалось. Взагалі, коли ти отримуєш якусь додаткову інформацію з книги - це вже добре. Я дізналась такі речі:
- те, що Ірен Роздобудько родом з Донецька;
- цікаві українські слова: папертя, блискітки, фальбанки;
- дізналась, хто такий шпрехшталмейстер;
- вперше почула про Вадима Перельмана, котрий є американським кінорежисером, родом з України, найвідоміший його фільм - "Будинок із скла і туману", ще й доречі екранізація;
- дізналась, що Ніна Миколаївна Грін (дружина Олександра Гріна) жила у Києві, "на вулиці Івана Кудрі, на розі непоказного будинку";
- і що є така Юлія Первова і її книжка "Спогади про Ніну Миколаївну Грін" з однією детективною історією( не буду ж я вам всі карти розкривати, а то нецікаво вам буде читати) та всяке інше.
Я знайшла твори, котрі цікаво було б почитати -Андрухович "Рекреації", Роздобудько "Гудзик", знайти ту книжку Юлії Первової, Паустовський "Повість про життя", прочитати про Юру Покальчука та інше.
Ну і книга подарувала низку гарних цитат. А ще наші думки багато в чому схожі. І я захотіла потрапити на Форум видавців у Львові(шкода, що в цьому році прогавила!).
Не хотілось перегортати останню сторінку, книга стала для мене такою близькою. Взагалі, читати автобіографічні твори - це щось інтимне. І я начебто кожен день зустрічалась з Ірен і слухала її історії. А потім вона просто зникає з мого життя. Це єдине, що мені не подобається в книгах - рано чи пізно треба попрощатись з тією чи іншою історією.
Моя рецензія перша і поки що єдина..мабуть, вона мала б бути краще написаною. Але маємо те, що маємо. Я б порадила всім цю книгу. Дуже цікава, пізнавальна та життєва.
П.с. І вона вкотре підтвердила мою віру в долю.
Люди можуть усе життя ходити одними й тими самими стежками багато років - і не зустрітися. А потім зненацька, поза законами життя, але за законами дива - все ж таки зупиинитися і поглянути одне одному в очі: "Чи подобаються вам ці квіти?.."
Тому що закони дива набагато сильніші. Потрібно лише в це вірити.