Цитаты из книги «Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі»

Поки не потрапив до рук злим гномам, загубившись у темному лісі»

Чітко окреслена мета спрощує життя

Талант — це як посудина. Її величини не зміниш, скільки не бийся. Якщо посудина вже повна, більше води туди не наллєш.

Позбавлена свободи людина неодмінно починає когось ненавидіти

— Мислення — як заріст на обличчі: не видно, поки не виросте

Адже невільник замикає себе туди сам. Це не хтось інший щосили намагається його туди запроторити. Ні, в’язень заходить туди з власної волі, замикає зсередини замок і викидає ключ через ґрати. І про його невільництво не знає жодна душа у світі. Звісно, в’язень міг би вийти на волю, якби наважився. Тому що в’язниця — у його серці. Але він не наважуєть ся. Його серце тверде, як мур. І саме це є суттю заздрості.

«Не все поглинула течія часу», — ось що мав сказати Цкуру на березі озера у Фінляндії Ері на прощання (але не зміг тоді вкласти це у слова).

Самоопанований Цкуру Тадзакі, що завжди вміє відстояти свій шлях.

«Моє життя справді зупинилося на двадцятому році, — думає Цкуру Тадзакі, сидячи на лаві вокзалу станції Шінджюку. — Дні, крізь які я потім брів, не мали ваги. Спокійним вітром пропливали повз мене роки. Не залишаючи ран і смутку, не збурюючи почуттів, не створюючи спогадів та радощів. І ось тепер я уже на порозі середнього віку. Та ні, до середнього віку ще трохи часу залишилося. Але я точно вже не молодий».

Шінджюку — гігантська станція. Щодня через неї проходить близько трьох із половиною мільйонів пасажирів. У Книзі рекордів Гіннеса Шінджюку має титул «найвелелюднішої залізничної станції світу». Всередині неї перетинається багато ліній. Чюо, Собу, Яманоте, Сайкьо, Шьонан-Шінджюку, Наріта-Експрес — лише найбільші з них. Неймовірно хитромудро перехрещуються і комбінуються рейки. Тільки самих колій є шістнадцять. Крім того, наче встромивши штекери у її боки, зі станцією з’єднані дві приватні залізниці — Одакю та Кеїо — і три лінії метро. Справжній лабіринт. У години пік цей лабіринт стає морем. Море піниться, вирує, клекоче, б’є у входи-виходи. Течії людей, що пересідають із лінії на лінію, сплутуються й утворюють небезпечні вири. Сумнівно, що навіть великий пророк зміг би розділити води цього несамовито бурхливого моря.