Молодого хлопця заарештовують, саджають в тюрму, потім везуть до міста і хочуть відправити до Сибіру. За що? За те, що він начебто вкрав у свого названого батька двісті рублів. І все бігом-бігом, хлопця не питають, тільки переправляють далі і далі: з місцевого суду до губернського, а там і досамого губернатора. Судді не читають, що пишуть писарі. Писарі пишуть, що їм заманеться.
І проста селянська дівчина біжить за своїм коханим до міста, а потім і до губернії, безстрашно ходить домовлятися з панами, доходить до самого губернатора! Ви уявляєте, як це - сільській людині, яка із свого села майже не виходила, потрапити у велике місто? Та ще і з такими шановними людьми домовлятися? Їй просто пам`ятника треба ставити, цій козир-дівці, за те, що таки змогла добитися справедливості, що пройшла через усі кола бюрократичного пекла та вирвала коханого з загребущих лап продажного суддівства.