«Спалені мрії» читать онлайн книгу 📙 автора Ганны Ткаченко на MyBook.ru
image
Спалені мрії

Отсканируйте код для установки мобильного приложения MyBook

Недоступна

Стандарт

4.5 
(4 оценки)

Спалені мрії

347 печатных страниц

Время чтения ≈ 9ч

2016 год

16+

Эта книга недоступна.

 Узнать, почему
О книге

Що минулося – не забулося… Війна увірвалася й у життя Мар’яниної родини: чоловік не повернувся з фронту… Самотня жінка мріяла, щоб хоч її діти побачили світле майбутнє. Та не судилося… Фашисти лютували особливо, коли їм чинили опір: зганяли людей мов худобу на бойню, убивали з кулеметів, спалювали живцем! У жахливому полум’ї зникали не лише села, але й надії на світле майбутнє! А партизани не поспішали на допомогу…

читайте онлайн полную версию книги «Спалені мрії» автора Ганна Ткаченко на сайте электронной библиотеки MyBook.ru. Скачивайте приложения для iOS или Android и читайте «Спалені мрії» где угодно даже без интернета. 

Подробная информация
Дата написания: 
1 января 2016
Объем: 
624954
Год издания: 
2016
ISBN (EAN): 
9786171205604
Время на чтение: 
9 ч.

sireniti

Оценил книгу

Чомусь мені не хочеться багато говорити про цю книгу. Важко щось сказати слушне і знайти правильні слова.
Болюча, скорботна тема. Як свідомо радянська влада знищувала українців, паплюжила їх мрії і потреби.
Як після Другої світової війни в мою країну знову прийшов голод, а з ним безчинства влади, знущання над патріотами і масове виселення до Сибіру.
Скорботна історія мого народу. Страшна сторінка нашої історії.
Я пишу загальними фразами, а серце обливається кров'ю. Мої батьки дітьми відчули на собі те страшне лихо- голод. У сім'ї мами з семи дітей вижило троє. А мама до цих пір їсть усе з хлібом, і їй навіть в голову ніколи не прийде викинути хоч шматочок.
А батько згадував, як потай збирав по полях гнилу і мерзли картоплю, а потім з неї робили деруни, та які смачні вони тоді були.
Таких прикладів безліч.
І автор якраз і розповідає про подібне на прикладі жителів одного села.
Як воювали з німцями, потім перед владою відстоювали свою участь у партизанському русі. Як боролися за щастя просто жити, кохати, обробляти землю, ростити дітей, мати віру у серці. Не з німцями. Зі своїми.
І так на протязі десятків років.
Сумно мені від цієї книги. Щось таке колихнулося в душі, що не хочеться випускати у світ.
Мовчати. Я буду просто мовчати. Іноді так краще.

26 декабря 2017
LiveLib

Поделиться

SaganFra

Оценил книгу

Новий історичний роман Ганни Ткаченко «Спалені мрії» покликаний пролити світло на ті страшні історичні події, що десятиліттями замовчувалися та витравлювалися комуністичною владою з людської пам’яті. На сьогоднішній день багато сучасних українських авторів звертаються до подій Другої світової війни, Голодомору та колективізації, щоб переосмислити ці трагічні сторінки історії.

Ще тридцять років тому таке було годі й уявити. Але нині письменники намагаються це надолужити. І їм це вдається. Ціле сузір’я якісних історичних романів — вагоме тому підтвердження.

«Спалені мрії» — викривальний роман. Він зриває маски з комуністичних чиновників, військових начальників, окупаційної німецької влади та післявоєнної політики щодо полонених солдатів та вивезених на примусові роботи до Німеччини селян. На прикладі життя села Березівка, що на Чернігівщині, Ганна Ткаченко охоплює широку панораму подій Другої світової війни, післявоєнного голоду та «соціалістичного Раю» селян, яким «пощастило» жити в ті часи. Але текст книги не переобтяжений історичними фактами та документальним підґрунтям. Ті страшні події — відлуння в житті селян.

Головна героїня роману Мар’яна Затоцька мріє про щасливе майбутнє для своїх чотирьох дітей. Це така проста материнська мрія — добре виховати дітей, поставити їх на ноги, забезпечити майбутнє, випустити у світ та дочекатися онуків. Щастя може й не знайти дорогу до села, а біда завжди знайде. Війна вривається зненацька в їхнє життя та забирає їхнього батька Федора, що так і не повернеться додому. Безжальна трикутна похоронка «Пропав безвісти» прирече Мар’яну на чекання та запалить слабкий вогник надії, що чоловік повернеться живим. А виживати Мар’яна якось мусить, хоч заради дітей. Життя кидає нові виклики — спалена німцями хата, поневіряння по родичах з дітьми. Війна німецьким чоботом пройшлася по кожній родині. Як же чекали Березівці визволення від німецької окупаційної влади, такі великі надії покладали, мріючи про нове життя! Усі розуміли, що все зміниться, не буде так, як до війни (ні голоду, ні здирницьких податків та роботи в колгоспі за палички — трудодні).

Палають їхні мрії, горять яскравим полум’ям, перетворюючись на попіл та розвіваються вітром по землі. Несе вітер їхні надії на добре щасливе життя далі на Захід, де люди краще житимуть, навіть німці, що програли війну. А про що селяни мріють? Про можливість працювати на своїй землі, отримувати за роботу гроші, обирати на посаду голови колгоспу «свою» місцеву людину («Тут в першу чергу комуністом треба бути, а вже потім уміти хліб виростити» — іронізує Григорій), вивчити дітей та оженити. Тихо причаїлася в душах людей ще одна, не виказана вголос мрія, яка щемить у кожного в грудях. Україна. Вільна. Незалежна. Але за цю мрію боротимуться вже нащадки героїв книги.

«Спалені мрії» Ганни Ткаченко — надзвичайно драматична оповідь про виживання та існування людей під час Другої світової війни. Про геройський подвиг підпілля, про щоденну самопожертву матерів, про неповнолітніх дітей-трударів та землеробів, що поклали здоров’я та віддали дитинство заради перемоги. Як виявилося, після війни війна не закінчилася. Вона триватиме ще довго. Радянська комуністична м’ясорубка перемеле ще не одне життя, навіть героїв війни. Підпільникам ще довго треба буде доводити свою приналежність до радянського режиму. Полонених німцями солдатів ще довго триматимуть по таборах та допитуватимуть. А підозрюваних у співпраці з німцями місцевих жителів виселять до Сибіру. Війна проти власного народу — найжахливіша річ у світі.

Ганна Ткаченко своїм романом «Спалені мрії» звертається до сучасників з єдиним проханням — цінувати Незалежність і свободу рідної землі, та застерігає на майбутнє. Лише вивчивши уроки історії, можна сподіватися на щасливе майбутнє. І нехай мрії не горять…

9 июня 2016
LiveLib

Поделиться

Aidoru

Оценил книгу

Так завжди було. Кричать, поки горе свіже, а звикнуться, то й не згадають.

«Спалені мрії» особисто в моїй душі викликали цілий вир емоцій, з одного боку обурення, з іншого – щастя. Обрана тема дійсно важка, дійсно гаряча. Вона показує, що все ж наше минуле більш ніж варте нашої пам’яті. Ба більше – наших пекучих сліз.

Тут хлопці припали цілувати землю, перш ніж ступати по ній чобітьми, бо тепер вони знали її ціну – мільйони життів.

Цей історичний роман звеличує незламність духу українців, що пройшли крізь колективізацію, Голодомор та Другу світову. А все заради чого? Заради змін, але вони так і не настали. Після того ти віриш у ту вартість українського народу, який пройшовши крізь віки, згубив своєї самобутності. Його моральні устої, які, тим не менш, неактуальні в сучасному житті, що, можливо, на краще, працелюбність, набожність – це те, що змусило їх не шукати «чужого добра», а творити щастя попри всі перепони на рідній землі.

Книга має відверту антирадянську направленість та побожну релігійність. Це проявляється, в першу чергу, постійною критикою більшовицького режиму від селян. Але вражає, що ця критика надто примітивна. Я не кажу, що вона не слушна, але, можливо, надто «дитяча», коли на одному полюсі добро (селяни), а на іншому – зло (влада).

Більшість фраз героїв сказані ніби з ретроградних позицій та від них віє постійним консерватизмом. Зокрема, вже згадувана набожність та декілька стереотипів по відношенню до жінок поряд з купою неприємних фраз, які висміють «нові порядки». Можливо, виною цьому саме:

… молодість – то коротка мить, але чомусь весь свій вік він за неї згадує.

Але разом з тим цей твір пронизаний глибинним патріотизмом, як місцевим, тобто любов’ю до своєї землі та регіону, так і загальним – почуттям спорідненості з усім народом.

Вражає також антивоєнна направленість «Спалених мрій». Бо війна знищує все: людей, хати, заводи, міста, кохання та навіть невмирущі надії. Чи ні?.. Чи надії лишаються, зігріваючи душу у скрутні голодні часи, коли влада відбирає останній грам зерна та краплю молока?

… діти війни зовсім не мають нічого дитячого. Усе їхнє дитинство забрала війна.

І тут за старою доброю традицією Української літератури показана трагедія українців, що вимушені бідувати, коли «народи Європи багаті». Проходячи крізь лиха Війни: німецьку окупацію, політичні процеси, розстріли і тд – люди не зламалися. Хтось втратив сина, хтось мати, але жити хочеться, але жити треба попри все.

Мабуть, стільки біди на нашій землі сталося, що й Бог не встигає справедливість виводити…

Але найстрашніше втратити себе та надію, втратити віру, піддатися диявольській спокусі, забувши про своє людське єство.

А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

-- Ліна Костенко

13 июня 2017
LiveLib

Поделиться