Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Володар бліх. Життєва філософія кота Мура

Володар бліх. Життєва філософія кота Мура
Читайте в приложениях:
Книга доступна в стандартной подписке
15 уже добавило
Оценка читателей
4.88

Події у повісті Гофмана «Володар бліх» починаються у чудовий різдвяний вечір, коли головний герой казки пан Перегрінус Тис мимоволі виявляється втягнутим у дивовижні пригоди, які розвиваються так стрімко, що він не встигає зрозуміти, що відбувається насправді, а що – лише гра його уяви, і де врешті пролягає межа між реальністю та його фантазією. Але незважаючи на фантастичність сюжету у цій казці влада угледіла сатиру на себе.

Так само як і казкова «Життєва філософія кота Мура» з котом, що вміє розмовляти, – це неприхована сатирична пародія на німецьке суспільство: аристократію, чиновників, студентські угруповання, поліцію тощо.

Лучшие рецензии и отзывы
cinne68
cinne68
Оценка:
44

Как сказала бы наша нынешняя лектор по руслиту, Коцюбинский пишет "вкусно". Я сказала, что вкусного порой маловато, но нельзя не заметить сразу "физиологичность" метафорики. Место действия - Карпаты, так что пейзаж играет ого-го какую роль; и вообще я очень люблю такую перегруженность метафорами в произаическом тексте временами (я имею в виду примерно то, как пишет Набоков и, скажем, Маркес, в некоторой степени Бунин), от этого остается какое-то прямо щемящее ощущение: "С черного неба капали звезды, и плыла по нему белым шумом небесная река. В долинах дремали горы" etc etc, и вообще, куда ни плюнь - кругом олицетворения.
Итак, о сюжете: речь идет о гуцулах, народе, живущем на Карпатах и занимающимся всяким народным хозяйством. Никакой связи со внешним миром, так что полно фольклорных сюжетов, переплетение христианства с суевериями и даже - апокрифическими историями-сказками. Без любви тоже не обошлось: главный герой Iван взаимно влюбляется в Маричку, которая естественно, как и всякая Джульетта, принадлежит к вражескому роду. Но это не сильно мешает их любви, однако как-то Iван уходит на все лето пасти овец, а Маричка в его остутствие попадает в бурную реку и умирает, после чего Ивана плющит, ему видятся-слышатся всякие лешие и проч. Узнав о смерти возлюбленной, становится отшельником на несколько лет, а потом возвращается домой постаревшим и возмужалым, женится, потому что ж надо все-таки вести хозяйство, но Марички не забывает. Жена начинает изменять ему с местным колдуном, Иван совсем расклеивается в тоске по Маричке, к тому ж жена на пару с колдуном начинают насылать на него порчу. В результате Ивана приманивает лесная нимфа в образе Марички, и он погибает в лесу. Его хоронят, жена плачет над телом, и мы осознаем основную мораль книги: жизнь - коротка, как вспышка в звездном небе. Что бы ни происходило, она продолжается.

Не умею я сюжет пересказывать, но в связи с тем, что эта книга на русский так и не была переведена, считаю нужным как-то ввести всех в курс дела. :)

Короче, не зря это считается классикой украинской литературы. Очень ярко обозначен национальный колорит, написано интересно, хотя. на мой вкус, сюжет - далеко не главное.

В общем, если будет возможность прочитать, советую.

Читать полностью
bezkonechno
bezkonechno
Оценка:
35

Цікавою є вже історія написання цієї повісті. Це була єдина на той час повість, що відкрила людям прекрасний світ Карпат, гуцульщину... Працюючи над нею, письменник жив на західній Україні, насолоджувався неймовірними пейзажами українських Карпат, дзюрчанням швидкої води гірських річок і спілкувався з людьми, знайомлячись з їх повір'ями, діалектами та суто гуцульским фолклором. За цей час письменник просто закохався в чарівність Карпат... Як результат, твір яскраво виділяється серед інших прекрасними, такими реальними пейзажами, що хочеться пройти крізь сторінки... Цікавими фолклорними створіннями: чугайстрами, мавками, відьмами... Добре показана ментальність українського народу, душа й життя карпатського народу, що ніби злився з природою, живе разом з нею... Чудовою прикрасою твору, що робить його "живим" є діалекти та описи повір'їв.

Головне в сюжеті твору – короткочасне, як весна, щастя і трагедія Івана й Марічки, цих українських Ромео і Джульєтти.
Іван і Марічка — герої твору — це справжні діти природи, яку вони сприймають, як живу істоту, чарівну і загадкову. Обоє вони щедро обдаровані люди, їм властиве тонке відчуття стобарвної і стозвукової природи, щирість сердець і доброта, любов до пісні і музики, здатність самим творити веселі і сумні співаночки. З дитячої дружби маленьких пастушків у пору юності Івана й Марічки розквітло їх ніжне і глибоке кохання, яке спалахнуло, як блискавка, і трагічно обірвалося....

Читать полностью
sireniti
sireniti
Оценка:
28

Літо. Сонце. Поле.
Гарно, затишно, пахуче.
Йду.
І хоч живу тут все життя- все одно дивуюся красі і величності пшеничного поля.
Це як море. Тільки жовте. Тут теж можна пірнати (правда не перевіряла вже ...надцять років).
Он волошка синіє небом, он мак палахкотить червоними язичками, там жайвір здійнявся у небо...
А це... Що це? Миииша!!! Польова миша. Рятуйте!
Моя собака женеться сама не знає за ким. Вона зроду не бачила мишей.
За нею тягнеться помітна стежинка. Не страшно. Завтра колоски знову стануть на місце.
Життя. Тут вирує життя. І це поле- життя теж.
Скоро воно стане хлібом. Мої рецептори уже реагують на саме тільки слово.
Літо, поле, заходить сонце.
Небо пломеніє, грає такими барвами, які навіть описати неможливо. І відтворити теж.
Природа готується до сну.
Літо. Стежина. Повертаюсь додому.

"Intermezzo" надихає, збуджує, п'янить.
Яка натхненність! Яка сповненість почуттів! Яка краса мови!
Ліричність цих рядків наповнює чомусь душу щастям.
І хочеться кудись бігти, щось зробити.
Хочеться злетіти до небес.
"І чому люди не літають, як птахи?"
А потім падаю. Як? Я ж і не злітала.
І якись відчай, тиха паніка, сум.

Дивні рядки. Незвичне бачення світу.
Я б навіть занесла в улюблене. Якби не отой селянин.
Якось відсторонено автор поставився до нього.
Чи може мені так здалося?

В усякому випадку це було гарно. Це було intermezzo...

Перевод.

Лето. Солнце. Поле.
Красиво, уютно, благоухающе.
Иду.
И хоть живу здесь всю жизнь- всё равно удивляюсь красоте и величию пшеничного поля.
Это как море. Только жёлтое. Здесь тоже можно нырять(правда не проверяла уже ...надцать лет).
Вот василёк синеет небом, вот мак полыхает красными язычками, там жаворонок поднялся в небо...
А это... Что это? Мышь!!! Полевая мышь. Спасайте!
Моя собака гонится сама не знает за кем. Она отроду не видела мышей.
За ней тянется заметная тропинка. Не страшно. Завтра колоски опять станут на место.
Жизнь. Здесь бурлит жизнь. И это поле- жизнь тоже.
Скоро оно станет хлебом. Мои рецепторы уже реагируют на одно только слово.
Лето, поле, заходит солнце.
Небо горит, играет такими красками, которые даже описать невозможно. И воссоздать тоже.
Природа готовится ко сну.
Лето. Тропинка. Возвращаюсь домой.

"Intermezzo" вдохновляет, возбуждает, пьянит.
Какая одухотворённость! Какой наплыв чувств! Какая красота языка!
Лирика этих строк наполняет почему-то душу счастьем.
И хочется куда-то бежать, что-то делать.
Хочется взлететь к небесам.
"И почему люди не летают, как птицы"?
А потом падаю. Как? Я же и не взлетала.
Накатываетотчаяние, тихая паника, грусть.

Странные строки. Необычное виденье мира.
Я бы даже занесла в любимое. Если бы не тот крестьянин.
Как-то отстранённо автор отнесся к нему.
Или мне так показалось?

Ва всяком случае это было красиво. Это было intermezzo...

Читать полностью
Оглавление