Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Цитаты из Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник)

Читайте в приложениях:
11 уже добавило
Оценка читателей
5.0
  • По популярности
  • По новизне
  • охопило щастя всеосяжної спорідненості зі світом, він осягнув усе своє життя, втрачені роки, сяйво любові й глибоке відчуття повернення до неї, не затьмарене думками про загибель.
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • Поїзд поступово набирав швидкість. Штайнер, одхилившись на спину, дивився у вікно. Надворі стояла ніч, низько на небі швидко пливли хмари, а в розривах між ними блимали зорі. Мимо пролітали невеличкі, ледь освітлені станції. Мелькали червоні й зелені вогні світлофорів, поблискували рейки. Штайнер опустив вікно й виглянув. Вологий дорожній вітер ударив йому в обличчя й розтріпав волосся. Штайнер став дихати глибше: здавалося, тут було зовсім інше повітря. Тут був інший вітер, інші обрії, тут було інакше світло, тополі на шляхах згиналися інакше, якось рідніше, навіть дороги вели наче прямо йому в серце – він дихав глибше, йому було жарко, гаряча кров стукала в жилах, ландшафт навколо
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • Усе на світі залежить від крихітки тепла.
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • Спершу він остерігався і все розхвалював там, у Німеччині; потім ми випили з ним по чарці-другій коньяку, і він почав розносити всю ту лавочку.
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • А до четвертої стосунки між ними стали настільки фамільярні, що слова «падло», «тварюка» чи «задрипанець» уже не звучали як образа, а лише як мимовільний прояв подиву, захоплення та симпатії.
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • – Оце ж і є палац Ліги Націй, – пояснив Фогт із ноткою смутку й іронії в голосі.
    Керн спантеличено дивився на нього. Фогт покивав.
    – Оце та установа, де вже чимало років розводять дебати про нашу долю. Усе радяться, чи слід нам видати документи й знову зробити нас людьми, чи так лишити.
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • – Оце ж і є палац Ліги Націй, – пояснив Фогт із ноткою смутку й іронії в голосі.
    Керн спантеличено дивився на нього. Фогт покивав.
    – Оце та установа, де вже чимало років розводять дебати про нашу долю. Усе радяться, чи слід нам видати документи й знову зробити нас людьми, чи так лишити.
    Один відкритий «кадилак» виплив із ряду автомашин і покотився до воріт. У ньому сиділи елегантні, ще молоді люди, і серед них вродлива дівчина в норковій шубці. Вони весело сміялися, махали руками до другої машини, домовляючись про сніданок на озері.
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • Вони лежали на положистому схилі, з якого відкривався вид на вранішнє місто й Женевське озеро. З димарів над будинками звивались у небо пасма диму й будили уявлення про тепло, безпечний затишок, людську постіль і домашній сніданок. Озеро мінилося безліччю крихітних хвильок. Фогт мовчки спостерігав, як зникали, наче випиті сонцем, легенькі, рухливі пасма туману, як із-за рваних хмар поволі виступив білий масив Монблану й засяяв, наче світлі мури небесного Єрусалима.
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • Надворі була темна, чужа, вітряна ніч, і він раптом відчув себе самотнім і нещасним.
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • Щасливої дороги, пане, – несподівано ввічливо звернувся він до Керна й почвалав геть.
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • Він уявив собі турботи Рут, її страх, її любов і її мужність – і знову скочив на ноги й почав гамселити Аммерса. Щоправда, н
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • Першого вечора він був пригнічений, нервував і довго не міг заснути. Йому весь час ввижалася Рут на ліжку в гарячці. Потім приснилося, ніби її вже ховають, і він знову прокинувся, охоплений жахом. Сів на нарах і довго так просидів, обнявши руками коліна. Бадьорився, хотів не піддаватись, але відчував, що не сила. «Це тому, що зараз ніч, – думав він, – ніч і нічні страхи; удень страхи не виходять за рамки можливого, їх можна осягнути розумом, а страхи нічні – нічим не обмежені».
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • – О, так. Я вірю у святий егоїзм! У безсердечність! Вірю в брехню! У зашкарублість людських душ!
    – Саме цього я боявся. Та й чого іншого можна од вас чекати…
    – Це ще не все, – спокійно вів далі Керн. – Я вірю ще й у людську доброту, в справжню товариськість, вірю в любов і готовність допомогти один одному! Я все це спізнав. Можливо, навіть ліпше, ніж хтось, кому живеться краще.
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • Він сидів собі тихенько і чекав, коли почнеться біль, і дивувався, що його немає.
    В мои цитаты Удалить из цитат
  • А Гольдбах дивився на нього очима смертельно пораненої вівчарки.
    В мои цитаты Удалить из цитат