Три дня чтения в подарок
Зарегистрируйтесь и читайте бесплатно

Рецензии и отзывы на Сказки дядюшки Римуса (сборник)

Слушать
Читайте в приложениях:
78 уже добавило
Оценка читателей
4.23
Написать рецензию
  • Morja4ka
    Morja4ka
    Оценка:
    9

    Українське село. П'ятиліття перед революцією 1905 — 1907 рр.
    В центрі оповідання - сільська громада, її потуги вибороти кращу долю для себе та своїх дітей.

    Коцюбинський зображує життя українців в селі в ті роки. Більшість працювало на панській землі. Земля годувала людей та була запорукою більш менш гідного існування (але це все, звісно, за умови тяжкої праці). Від цього й таке до неї ставлення:

    Земля!
    Бренькнуло слово, як висока струна, і настроїло серце.
    Давнє, знайоме й близьке слово. Це не той сірий жорстокий клапоть, що як п'явка тягне з людини сили, а сам родить будяк; це щось чарівне, принадне, що одвіку манить стомлену душу, переливається, грає на сонці як мрія, як щось невимовне, од чого змінилася б доля і вище піднялись би води життя понад берегами.

    В оповіданні зображено родину безземельного бідняка Андрія Волика, їх мрії та сподівання на майбутнє. Маланка, дружина Андрія, все життя плекає мрію про власний шматок землі. І ось на селі відбуваються зміни і її мрія вже близько - тільки руку простягни.. Але, нажаль, то була Fata Morgana.
    Здійснення Андрієвої мрії теж Fata Morgana.
    І вся надія на кращу долю залишаєтся на молодь, яка інакше мислить та дивиться на світ - на Марка Гущу, Гафійку та інших.. Одже ми віримо в них...
    Але вони то ми...

    Читать полностью
  • LeRoRiYa
    LeRoRiYa
    Оценка:
    6

    Обожнюю новели Коцюбинського і повість "Тіні забутих предків". "Fata morgana" - мены сподобалася твори менше, проте Коцюбинський - це один з небагатьох авторів шкільної програми, який мені справді довподоби.

  • Aidoru
    Aidoru
    Оценка:
    4

    Довгий час я не розумів, чому все ж Коцюбинський був доволі популярним (судячи за кількістю видань) у Радянському союзі. Але все стало на свої місця після прочитання чудесної повісті «Fata morgana», що по-нашому «Марево». Безумовно, це слово позначає більш цікаве оптичне явище. І, звісно, така назва якнайкраще передає характер повісті.

    Дійсно тематика, обрана автором, можна сказати, аж надто соціальна, ба навіть соціалістична, більшовицька. Автор намагався своїм пером виразити настрої суспільства, які хвилювали не лише тодішніх українських селян, але й всіх жителів Російської імперії.

    Земля – дар божий, як повітря, як сонце… Земля для всіх. А хто її має? А хто ж її має? Пан, багатир…

    Цим духом справедливості просякнуте кожне слово. Здається. Але лише здається. Здається, що село ідеалізоване, а пани апріорі погані. Це все міраж, марево, як те марево мати землю для всіх. Чому? Зверніть уваги на картини хаосу, на картини п’янства… І справді від них віє тією відразою розумної освіченої людини, якою був Михайло Коцюбинський.

    Все злилось в однім божевіллі. Люди пили його один в одного з очей, з передсмертного жіху скалічених речей, з крику скла і металу, з стогнання струн.
    Невдоволений шепіт пройшов по юрмі. Се ж горить спирт! Ніщо інше, а спирт. Було досадно. На саму згадку запекло у горлі, розливалось тепло у грудях.

    І читач шкодує ці зламані речі, як зламані долі. Він ненавидить хаос, він не любить підпали і не схвалює насилля… Але… Але грає на струнах душі, викликаючи співчуття важкій долі селянина без землі.

    Але жахає анархія, революційний хаос, а головне те, до чого призводить відчай. І не кожна сучасна людина зрозуміє жагу тогочасного українця мати шматочок родючої землі, яка могла б хоча прогодувати його сім’ю. Не кожен зможе відчути на собі ці цупкі чорні руки роботящих предків. Але вони не втратили віри. Правду кажуть, що кожна бульбашка рано чи пізно лопається. Для селянства це була бульбашка терпіння.

    За словами влади, нас не існувало, ми були бидлом, що наймали пани за гроші, щоб ми ганяли інше бидло – корів чи вівець – або ж збирали їхнє зерно. А все за віщо? За наші «витягнуті жилі» та «випиту кров», якщо цитувати самого автора.

    Хто любить вірно, той хтів би весь світ засіять милого словом…

    Окремо варто звернути увагу на любовну лінію, яка, на мій погляд, була надто млявою. Насправді, саме цим і відрізняється ця повість від інших зі схожою темою: тут не революційні події є фоном, а саме кохання. Яке є, але насправді непомітне. І ця любов між Гафійкою та Марком здається скоріш ідолопоклонством, хоча вона й розуміюча, в деякому сенсі ніжна. Тим не менш, більш гарне справді реальне кохання видно між Маланкою та Андрієм, які живуть разом довго, лаються, кричать, але бережуть у серці той вогонь, навіть вогник чи лампадку ніжності. Це кохання поглинуте, та почорніле від мороку звички, від побуту, що його сховав, але не знищив.

    Дивно. Прожила життя, а воно раптом впало у прірву. Хоч би слід залишило, хоч би згадку яку. Все зап’яв морок. Все чорне. Навіть нинішній день одсунувсь далеко, так далеко забіг, що видається, давнім, давно забутим сном. Чи то було сьогодні чи нічого не було?

    Ця повість, з одного боку, доводить, що ми самі ковалі свого щастя. А з іншого… Ні, навпаки, є сили більш грізні. Це і смерть, і закон, і влада… Але чи може зупинити щось із цього роз’ятрений вогонь ненависті, вогонь бажань і стремлінь мати краще життя. Більш цінне та вартісне. Жити, як людина, а не як раб. Земля і воля? Чи земля і страх? А, може, земля і помста? Що насправді керує повстанцями? Яке останнє слово? Чим окроплюють землю? Словами, сльозами чи кров’ю паничів?

    Бо воно грішне… Все грішне на проклятій землі… Все грішне, тільки вогонь святий.

    А письменник вважає інакше. Не сльозами, не словами і не кров’ю повинна бути окроплена земля, ці прекрасні родючі ґрунти повинні належати справжнім хазяям – тим, хто кладе на її алтар душу, любов, працю, силу та своє здоров’я. І западає страшне питання у вухах? А що ж робити? Що робити, коли нема правди. Дошукатись? Хто знає…

    Читать полностью
  • v_kalyta
    v_kalyta
    Оценка:
    2

    Fata morgana – марево, яке заполонює людську свідомість більше, ніж будь-що, - дочасні земні блага. Для Андрія Волика – це робота при машині. Для його дружини Маланки – земля. Для багатьох селян із повісті – чуже панське майно.
    М. Коцюбинський дуже тонко підмічає особливості і настрої натовпу: якщо, окрилені першими успіхами у боротьбі з панами, селяни на початку бунту перебувають у піднесенні, то з його поразкою під страхом смерті змінюють свою думку на протилежну; колишні друзі стають ворогами. З таким натовпом і високі ідеали рівності та свободи стають «fata morgana».
    У творі показано революцію двох типів: мирну, організовану, демократичну, конструктивну під проводом Марка і Прокопа, та сліпу, інстинктивну, деструктивну, яку сповідує Сава Ґудзь, і яка нагадує дії більшовиків у 1917 р. Сценою, коли маса черні просто нищить панське житло, М. Коцюбинський ніби заглядає на сім років уперед, пророкуючи взяття Зимового Палацу(повість написана 1910 р.).

    Тіні забутих предків. Повість написана під враженням автора від побуту мешканців Карпат, життя яких лише по формі християнське, а насправді переповнене поганськими звичаями та віруваннями. З твору М. Коцюбинського перед читачами постає народ, відмінний від решти України, її дика, неосвічена частина.
    Хоч і варта уваги його творча уява, шанування землі та господарства, проте поклоніння силам природи як божеству, тілесна розгнузданість як норма, поблажливе ставлення до сил зла(арідника), чаклунство, віра в можливість людини керувати життям і смертю виходять за рамки християнської моралі та цінностей. Навіть молитва, вітання «Слава Ісусу!» виглядають на тлі усього цього неорганічно, використовуються не за призначенням, спостерігається викривлений їхній сенс. Вони тут служать лише придатком до поганських ритуалів, забобонів, які складають основу вірування головних героїв. Похваляється цим народом і лицемірство, коли Палагна за життя чоловіка Івана охоче зраджує йому, а після смерті картинно оплакує його, щоб люди сказали: «Файно голосить…»
    Новий, створений М. Коцюбинським, народ недалекоглядний стосовно смерті, за віком труни для нього не існує нічого. Вони не думають про очищення душі, а поринають у вир пристрастей, прагнучи лише до тілесного щастя. Маю надію, що такі жителі Карпат – лише вигадка, гіпербола М. Коцюбинського, що такі лихі нахили, які приписані у творі, насправді їм у більшості не притаманні.

    Читать полностью
  • S_I_O
    S_I_O
    Оценка:
    2

    Історія про сподівання людей на краще майбутнє, які розбиваються вщент і так і залишаються нездійсненними. Андрій мріє про відновлення фабрики, яке призвело б, на його думку, до покращення життя. Фабрика відбудовується, але калічить життя Андрія, а саме його руки. Маланка мріє отримати землю, але земля так і залишається панською. Марко Гуща, який нічого в житті не мав, налаштував людей на революцію, сказавши, що необхідно поставити панів на місце, поділити добро між всіма. Після того як люди влаштували бунт: спалили землі пана, знищили фабрику - прийшла розплата, багато активістів було покарено, а Марко Гуща безслідно зник.