Покоління джинс. Втекти з СРСР

Десятою книгою стала для мене у челенджі книга Дато Турашвілі «Покоління джинс. Втекти з СРСР», яку я мала би прочитати не те, що першою, а вже давно, бо купила я її ще в листопаді 2014 року, і досі вона стояла, лежала на полиці, двома словами, припадала пилом. І, може, воно й добре, бо хоча сам задум такої книги хороший, але його втілення залишає бажати кращого.
Читала і не могла зрозуміти: це текст такий нездалий чи перекладачу треба «подякувати». Зазвичай такий «ніякий» порядок слів у тексті вибиває Ґуґл-перекладач. Речення якось «по-китайськи» побудовані, незрозумілі та й взагалі зайві конструкції, беззмістовні діалоги ні про що. Таке відчуття, що автор, наче школяр при написанні твору, усіма можливими способами намагається розтягнути текст. Багато важливих місць є у книзі, але дуже вони кепсько змальовані. Не проникаєшся, стоїш наче осторонь і лише зрідка щось у тексті зуміє бодай трохи зачепити. Але все одно не відчуваєш, що ти в літаку з героями, у камері чи на допиті. Нічого.
Такі книги, про Радянський Союз – цю імперію зла, досі потрібні, аби нарешті пережити минуле, раз і назавжди позбутись гнилі радянщини у нашій свідомості. Але й треба розуміти усю відповідальність, яку на себе береш, коли ставиш собі за мету писати такі книги.

Книга, о том как группа обеспеченных молодых людей попыталась "улететь" в другую жизнь, а в итоге рассталась со своей. Читая книгу, я не знал про эту историю, потом уже заинтересовался подробностями. На мой взгляд, автор хочет выдать желаемое за действительное. В итоге, как художественное произведение - понравилось, а как история, основана на реальных фактах - нет. Оправдывать откровенный бандитизм "золотой молодежи" ненавистью к советскому режиму считаю не правильным.