Дівоча краса. Це дар від Бога чи покарання? Дехто говорить, що це дар долі — вродитися красивою, стрункою та спокусливою. Ловити погляди чоловіків, зводити їх з розуму та спонукати виконувати всі забаганки, і, нарешті, обрати собі найкращого. А дехто, хто знає справжню ціну життя, стверджує, що ліпше народитись під щасливою зіркою, що головне не врода, а внутрішня краса. Дарина Гнатко у своїй новій книзі погоджується з останніми.
«Проклята краса» — текст надзвичайно зворушливий та трагічний. Розповідаючи про тяжкий тягар дівочої краси, що впав на плечі юної Ганнусі та обернувся для неї лихом, Дарина Гнатко викликає читацьке співчуття до головної героїні оповіді. Текст викликає бажання співпереживати та розділяти нещастя Ганнусі, а, перегорнувши останню сторінку, — задоволено посміхнутися.
Дія роману відбувається в невеличкому полтавському селі Пироги в середині тридцятих років минулого століття. Юна Ганнуся Кравецька роботяща молодиця, красуня та реготунка. Її красою захоплюються чоловіки, її очі зводять з розуму та чарують своєю блакиттю. Здається, сама Ганна не відає сили своєї вроди. Слова сільського агронома Павла Гребенка, одруженого, але нещасного в шлюбі, чудово це ілюструють:
«А що ти знаєш, жорстока красо, про серце чоловіка, коли запалає в ньому вогонь кохання, коли він нічого вже не бачить, окрім очей твоїх звабливих, не може ні про що думати, окрім тебе, такої жаданої, такої вродливої, близької й недосяжної. Скажи, Ганнусю, що?» (с. 14).
Так, ця жорстока краса лише шкодить, часто стає причиною воєн, а у менших масштабах — розбиває життя всім навкруги. Вона руйнує шлюби, викликає заздрість та спонукає до помсти. Здається, тільки час може вплинути на неї. Для Ганнусі в такому маленькому селі, де перешіптуються пліткарки і чоловіки розпускають руки на очах у всіх, просто нема життя. Схоже, лиш місто зможе поглинути красу Ганнусі, розчинити її серед тисяч вродливих дівчат, зберегти для єдиного. Але місто зустрічає сільське дівча ворожо. Взагалі, образ міста — такого неприступного з кам’яними клітками-квартирами, заасфальтованими дорогами та тротуарами, розкрито досить непогано. А ще недобрий знак при в’їзді теж застерігав Ганну:
«- Не буде тобі, Ганю, певне, щастя у цьому місті. Бачила, нечистяка чорна (кішка) прямо під колесами перебігла?» (с. 64).
Звісно, все справдилося: і прокльони Галини, і батьківські слова. Коло трагічних подій, яким, здається, не буде кінця змусять Ганнусю поплатитися за свою вроду, котрої вона ніколи не прагнула, котрої соромилася, але не могла позбутися. Чи винна Ганна, що Бог нагородив (чи то прирік) її красою, а щастя на її долю не вистачило? Чому має розплачуватись за це все своє життя? Адже за все потрібно платити і все має свою вартість.
Сюжет роману немов бурхлива річка: несе на своїх хвилях героїв, проривається через кордони та виносить їх на чужі береги. Дарина Гнатко надзвичайно наситила текст подіями. Читаючи, ловиш себе на думці: «Ну, не могло це все статися з однією людиною! Подій вистачить на два життя». Життєві перипетії персонажів твору — майже позачасові в історичному сенсі. Звісно, є деякі відлуння подій Голодомору та репресій тридцятих років, але вони слугують тьмяним фоном книги, не застилають долі Ганнусі. Сучасні автори досить часто використовують трагічні події двадцятого століття у своїх текстах, аби надати драматичності, накладаючи їх на долі героїв. Але авторка «Проклятої краси» залишила їх поза сюжетом, написавши чудовий сентиментальний роман про кохання, в котрий пірнаєш з головою, занурюєшся в море емоцій, співчуваєш і розділяєш радість. Чудова мандрівка стежкою чужого життя!