Третій роман Дарини Гнатко, особисто для мене, щось середнє між "Катериною" і "Проклятою красою". Звичайний історичний роман про кохання без закрученого сюжету і з явним фіналом, але все ж є в ньому щось таке, що викликає інтерес до сюжету і затягує дочитати книгу до кінця. Можливо, життєвість історії та переплетення долі героїв із долями тодішніх і сучасних людей, точніше схожість певних моментів.
Сильна і владна людина не може повірити в те, що колись стане безпорадною, що її вчинки зараз руйнують долі інших людей і її в тому числі, що нею керує егоїзм, пиха і жадоба влади та лише на смертному одрі всі ці вчинки будуть переосмислені і прийде щире каяття, але чи не пізно?
Перше кохання здається вічним, справжнім та безкінечним, але це буває вкрай рідко і розуміння того що це була всього навсього солодка ілюзія приходить не відразу після втрати цього почуття.
Ненависть і жадоба помсти - не найкращі порадники, але вони здатні міцно і мертвою хваткою утримувати свою жертву до виконання нею своєї чорної місії, а після відпускають, щоб та розбилась на маленькі шматочки від усвідомлення низькості своїх дій і вчинків. Добре, якщо знайдеться хтось хто відкриє очі на справжню суть людського існування і впустить промінь світла в темний морок серця.
"Долю конем не об'їдеш" ще раз переконуєшся в правдивості народного прислів'я читаючи цей роман. Всі події і люди, які є в нашому житті не випадкові, навіть якщо завдають невимовного болю і частково намагаються вбити нашу душу, лише згодом ми можемо скласти пазл в суцільну картинку і зрозуміти для чого це все потрібно.
Роман "Душа окаянна" вартий уваги, хоча б для того щоб ще раз осмислити важливі життєві цінності, життя і своє ставлення до ближніх, особливо до близьких людей.
P.S.: якби ця історія була реальною закінчення було б не таким щасливим, добре що існують книги, які дарують віру в дива і забраковують розчарування.