Повесть непогашенной луны

4,4
37 читателей оценили
41 печ. страниц
2011 год
Оцените книгу
  1. serovad
    Оценил книгу

    Удивительно, но эта небольшая повесть почему-то напомнила мне шолоховскую "Судьбу человека". Но я никак не могу понять, почему возникла такая ассоциация. Ведь эти две повести - ну настолько они разные, и в них так мало общего. И структурно. И композиционно. И идейно.

    В основу "Повести непогашенной луны" легла история командира Михаила Фрунзе, умершего после операции зажившей язвы желудка. В общем то, что Фрунзе является прототипом Гаврилова настолько очевидно, что даже не понятно, зачем нужно было менять фамилии. С таким содержанием даже завуалировать ничего не поможет, и только одна фраза прозвучит убедительно - "все несовпадения имён случайны".

    Излагается версия непреднамеренного убийства Гаврилова. То есть непреднамеренного убийства Фрунзе.То есть, как ни крути, убийства. Убийства великого человека по настоянию другого человека из дома номер первого. Переживания последнего дня Гаврилова. Его мысли. Его письма. Его ощущение приближающейся смерти. Это с одной стороны. С другой стороны быт врачей, его убивших. Поставивших заведомо ненужный диагноз и отправивших его на операционный стол - читай, на тот свет.

    Значит, не такое уж непреднамеренное убийство?

    Почему же возникла ассоциация с "Судьбой человека", если в этом произведении в центре стоит один только персонаж, солдат, мужчина, человек, а в "Повести непогашенной луны" Гаврилов главный, но не единственный персонаж. Да и судьба совершенно другая.

    Так и не могу понять.

    Но зато становится очень понятной фраза "ты нужен революции". Она просто не договорена - "Ты нужен революции мёртвым, чтобы сделать из тебя героя".

  2. Tanka-motanka
    Оценил книгу

    Вообще Пильняка у нас читают мало, несистемно и вообще как-то с трудом, а почему - я вот в толк взять не могу.
    Эту книгу еще в бытность учебы на филфаке нам горячо советовал один из преподавателей - но я его не любила за снобизм и заявления в духе "Вы не знаете этого стихотворения? Фи". С тех пор минуло несколько лет, стихотворений я прочла основательно (и без них было хуже, знаете ли), увеличила свой снобизм в разы и решила - пришла пора Пильняка.
    "Повесть непогашенной луны" - она очень сложная, потому что такая...жизненная. Непросто принять мысль, что вот кто-то мил и хорош, обнимает и гладит по голове, а потом идет и убивает Гаврилова, например. Непросто понять, как вообще вертятся эти колесики и шестеренки - то ли у них нет вообще никакой логики, то ли она так зловеще-непредсказуема, что пойди осознай, куда и как все это катится. По костям - очевидно, но что без костей построишь? На них крепче стоит.
    Все эти гаснущие спички, огоньки сигарет, гаснущие фонари, могильный холод ламп, яркий свет от окон, а надо всем этим - луна. На которую можно пытаться подуть - да толку-то. Только я вот не про луну и Наташу все думаю, а про то, как иногда хотелось задуть эти кроваво-красные звезды - они, пожалуй, посильней будут.

  3. giggster
    Оценил книгу

    Як на мене, у Пильняку найбільш вражає не авангардна манера письма. На початку ХХ століття цього добра було чимало, нікому тоді, здається, й на думку не спадало писати без експерименту. Дивує, що Пильняк був популярним письменником у 20-30-ті роки – якщо вірити критиці, "Пильняка читали всі".

    Мені особисто Пильняк не захопив (будемо сподіватися, поки що). З точки зору експериментаторських підходів з ним корисно ознайомитися – він вміє жонглювати планами, тасувати місця і час дії (хоча ця чехарда рано чи пізно починає напружувати). Але експерименти ці виглядають рвано і нерівно. За якісним з літературної точки зору шматком може йти незрозуміло чим привабливий для Пильняка пасаж. Смачні, яскраві образи змінюють повтори однієї і тієї самої думки, опису чи сюжетної деталі. В привабливе ціле для мене все це так і не склалося. Ніби читаєш підручник «літератури факту», написаний кількома різними людьми. То з'явиться потужний Платонов, то навіть Кіплінг, а часом – відверта другорядна бездарь, яку закинуло в літературу революцією разом з іншим сміттям.

    «Повесть непогашеной луны» я читав раніше і цього разу вирішив не повертатися. Хоча ця інтепретація смерті Фрунзе, можна сказати, є його програмним твором. Саме через нього у Пильняка і почалися проблеми з радянською владою, які закінчилися арештом й розстрілом.

    «Заволочье» заінтригувало початком: «На острове Великобритания в Лондоне был туман…» На жаль, Лондон тут з'явився лише для краси, він ще раз винирне наприкінці, щоб художньо обрамити ніяк з ним пов'язану джеклондонівську історію про опанування російської Півночі.

    Романом серії «exploration of space», цього разу про будівництво каналу під Москвою, є й «Волга впадает в Каспийское море». Цей твір набагато більш масштабніший, у ньому ще більше планів, героїв, є непогані образи, несподівані сюжетні лінії, але практично відсутня дія. За непомірною кількістю слів для опису незначної кількості подій роман нагадав мені не найкращі, як на мене, твори Леонова – якихось «Барсуків».

    Та кинулося в очі при знайомстві з цими творами Пильняка інше – він ходить колами, довго запрягає, але його твори врешті-решт зводяться, як не дивно, до зовсім нереволюційної теми – стосунків між чоловіком і жінкою, з яких Пильняк виліплює різноманітні трикутники, квадрати та інші складні багатокутники. Ця тема присутня у «Заволочье», до цього врешті-решт звелася оповідь й у «Волге». Чи цікавими виглядають історії цього плутаного кохання? Скоріше, ні. Хоча в них є свій шарм, є вигадка і яка-ніяка напруга, через свою піднесеність, обтяжену складною, розтягнутою на десятки сторінок формою подачі, вони виглядають штучно, і стежиш ти за їхнім розвитком більше з читацької необхідності, ніж через захоплення.

    Найцікавішим у збірці виявився найкоротший твір – оповідання «Жулики», в якому Пильняк теж не забув застосувати весь свій творчий арсенал. Та, мабуть, концентрація всього, що він любить робити в літературі, у стислому кількасторінковому оповіданні пішла тільки на користь твору. Оповідання, власне, має сюжет, який, як капуста, розкриває все нові й нові шари, несподівану розв'язку, є в ньому та сама неоднозначність, яка може спонукати повернутися до читання ще не раз. Чого, власне, не скажеш про решту творів збірки. Перечитувати їх наврядчи колись виникне бажання.

  1. один начальник штаба Красной гвардии в Ростове-на Дону, а другой – предводитель пролетарского дворянства
    1 декабря 2018
  2. Там в палате лежал заживо мертвый человек, прокамфаренный потому, что в медицине есть этический обычай не допускать человеческой смерти под операционным ножом, – и эту палату так тщательно охраняли профессора потому, что умирал командарм, герой гражданской войны, герой великой русской революции, человек, обросший легендами, тот, который имел волю и право посылать людей убивать себе подобных и умирать.
    3 декабря 2017
  3. Гаврилова усыпляли уже двадцать семь минут. Кокос
    15 января 2020