Гарне життя — це коли ти прокидаєшся вранці й не можеш дочекатися, поки знову не почнеш усе спочатку
на життєвому шляху дивовижним чином покладе край усім «неправильним» налаштуванням.
Чи каже ваш голос щось на кшталт цього: «Мені доведеться кинути роботу, щоб отримати те, чого я хочу, а я не можу цього дозволити — я ж помру з голоду»? Якщо так, ви захочете прочитати розділ 4, «Певна справа», де дізнаєтеся про великий ризик, на який наражаєте себе, уникаючи пригод.
По-друге, ми не знаємо, чого хочемо, бо щось усередині нас ніби заважає нам про це дізнатися. Ваші мрії затьмарені якимось внутрішнім конфліктом. І не так легко, як вам може здаватися, ідентифікувати ці конфлікти. Часто вони замасковані під докори самому собі на кшталт: «Мабуть, у мене немає таланту», «Мабуть, я просто лінива», «Якби я був розумніший, то більше б зробив у житті».
«Ні, цей забіг не для мене». Ми відкладаємо її, почуваючись незручно та тривожно, бо час спливає, а ми можемо ніколи не знайти потрібну дистанцію.
Це відбувається з двох причин.
По-перше, дуже важко зрозуміти, чого ми хочемо, через те, що в нас надто великий вибір. Так було не завжди. Наші батьки та їхні батьки мали менший вибір та чіткіші цілі. Те, що так багато з нас можуть вільно шукати роботу свого життя, — це данина успіхові нашої культури.
Свобода дивовижна. Але вона також мучить нас, адже вимагає створити свої власні цілі.
На початку 1980-х два психологи з Гарвардського університету досліджували людей, які вважали себе щасливими. Що ж їх об’єднувало? Гроші? Успіх? Здоров’я? Любов?
Аж ніяк.
У них було лише дві спільні риси: вони напевне знали, чого хочуть, і відчували, що рухаються до бажаної мети.
Саме це робить життя гарним: коли воно має спрямування і ви рухаєтесь до того, що любите.
Підкреслюю: любите.
О проекте
О подписке
Другие проекты