Анастасія Нікуліна
Потанцюй зі мною
Спасибі тобі, красуне, ой, спасибі! – Дідусь в сірому капелюсі цілував руку русявій дівчині в білому халаті. Його старенькі мешти були ретельно напастовані чорним й хвацько виблискували під сонячними промінцями. В петельці ошатного піджака з акуратними латочками на ліктях причаїлась червона гвоздичка. – Твої п’явки мене просто на ноги поставили. Я ж ходити не міг!
– Та що ви, припиніть. – Усміхнена Юстя раптом здригнулась. Далися їм всім ті п’явки. Вже от – четвертий за сьогодні.
– А може, я цей… – затнувся дідусь. Його руки затремтіли, а вицвілі голубі очі раптом зволожились. – Кавою пригощу?
– Одного дня обов’язково пригостите, – пообіцяла дівчина, обережно вивільняючи долоню. В повітрі густо пахло товченою шипшиною, вересом та гвоздикою.
– Справді? – Дідусь розплився в щасливій усмішці. – Гарного тобі дня, красуне, й всіх гараздів! – тепло попрощався та вийшов з аптеки.
– І вам!