Лемберг. Під знаменами сонця

"Усе, що не вкладається у звичні рамки, усе, що дивує, як правило, добром не закінчується"

Так собі думав наш головний герой – батяра - Мар`ян Добрянський, чи як там його на справді кличуть.
Однак, мушу з ним не погодитися, тому що ця книга безперечно дивує і змушує відкласти всі справи аби тільки дізнатися, що ж буде далі.

Написано жваво, цікаво і місцями дотепно. Так, мені додавали трохи клопоту діалектизми і необхідність щоразу звертатися до нотатків – пояснень значення слова. Але той неперевршений львівський дух дозволив мені зануритися в атмосферу Лемберга.

Кожний герой історії являє собою окремий, яскравий і неповторний характер.

Чого лише вартий Януш Губицький зі своїми принципами і доброю душею!

Мар`ян та Янек. Їх зовсім не випадкове «знайомство», таких різних і таких схожих, призвело до неочікуваного – дивного товаришування.

"- То ти справді за ліками приходив? Для свого друга?
- Ні, для свого ворога."

Сюжет закручений і на кожному повороті тільки й встигаєш, що перевести подих. А коли добираєшся до фінішної прямої хочеш / не хочеш щоб все скоріше закінчилося / ніколи не закінчувалося.

«Хочеш чесно? Мені несказанно пощастило, що саме ти трапився на моєму шляху…»

Не зрозуміла. Чи, може, просто ця книга не для мене. Страшенно обожнюю Львів і завжди із задоволенням відвідую це казкове місто. От за це авторові дуже дякую. за цікаві описи вулиць, його таке суперечливе минуле, а от історія головних героїв пройшла повз. Захопили тільки останні 50 сторінок, що розставляють всі крапки над "і". Як на мене, переходи в часі і переходи від героя до героя, вийшли дещо кострубаті і такі, що лише збивали з пантелику.

Все почалося з того, що декому, себто мені, раптом знадобилася книга для подорожі. Я готувалася до липневої поїздки у Львів, і мені хотілося відшукати собі щось таке, з чим можна було б відключитися від реальності у плацкарті. Одного вечора я гортала каталог на сайті свого улюбленого видавництва - і випадково натрапила на книгу, сама назва якої врізалася мені у саме серце.

До липня в мене книга не долежала, бо я занурилася в неї наступного ж дня і не виринала ще декілька діб. "Лемберг" одразу підхопив мене, закрутив та й кинув у вихор своїх вулиць, перехресть, каплиць, поїздів та кнайп. Я була в цьому чарівному місті декілька років тому, і книга стала для мене згадкою про минуле й сподіваннями на майбутнє. За більшістю своїх ознак вона не мала мені сподобатись - я не люблю історичні романи, не люблю, коли оповідь йдеться "від чоловіка" і тим паче не люблю, коли все це пише жінка, бо дами, на жаль, в більшості випадків примудряються якимсь чином злити весь сюжет у любовні перипетії. Але цього разу я була приємно вражена. Любовної "домінанти", як виразилася рецензентка у передмові, тут не виявилося зовсім, сюжет не провисав ані на сторінку, а пише авторка на диво іронічно та дотепно.

Мені припали до душі обидвоє героїв, але, певна річ, Мар'ян найбільше. Його влучні коментарії примушували мене повертатися до особливо вдалих фраз знову й знову, а інколи - навіть з маркером у руці. Але не варто вважати, що "Лемберг" живий одним тільки гумором, аж ніяк. Місцями він нервовий, пронизливий, відчайдушно-розпачливий, але - з надією. Надія є, і вона просвічується та мерехтить на протязі всього сюжету - від саркастичного "я знаю, я негідник" і до збентеженого "та я вже всього цього не побачу". І завершується книга так само - надією. Так, фінал більшою частиною відкритий, але він залишає після себе лише посмішку та сподівання, що нічого ще не закінчено.

Різні в нас дороги.
Я битимуся до останнього.
За тебе також.