aprilsale
Написать рецензию
  • kluk
    kluk
    Оценка:
    7

    В анотації до книги написано, що це в стилі "Акуніна". Можливо тематика схожа, але в романі Кокотюхи події розвиваються не так пафосно і всеосяжно. Масштаб розвитку подій, як для гостросюжетного твору, не великий, але нудьгувати не доводиться. Склалося враження, що це тільки початок, таке собі "промацування читача" і у автора є багато задумів, по написанню книг про цей період історії. На що сподіваюсь.
    На мій погляд, атмосферу того часу і мотивацію головних героїв, автору передати вдалося. Тому рекомендую для прочитання, бо книг такого жанру від українських авторів я не знаю.

  • YaroslavVasyuta
    YaroslavVasyuta
    Оценка:
    4

    Український Акунін, хоча й не варто порівнювати авторів. Але історичний детектив у Кокотюхи вийшов якісним - реалістичний, цікавий, персонажі живі - характери, мотивація, переконання, сумніви.

  • Crownless
    Crownless
    Оценка:
    3

    Тільки-но я закінчив читати книгу Андрія Кокотюхи «Київські бомби», яку мені порекомендував один мій знайомий. Книга дійсно гарна і якісна. Тим більше, що в українській художній історичній прозі про дореволюційний період немає більше творів, які б полемізували проблеми тероризму та реакційної політики царської влади щодо українців в Російській імперії 2-ї пол. XIX - на поч. ХХ ст.
    Ясно, що майже всі чули, якщо не читали, про книги сучасного класичного російського автора Бориса Акуніна, який і зробив з дореволюційної тематики справжній мейнстрім в літературі. Тим більше, що я сам зростав на книгах про Ераста Фандоріна. Але цю лірику опустимо, бо зараз не про неї.
    Я згадав Акуніна за тим, що у творі Андрія Кокотюхи є певні паралелі з твором «Статський радник». Але лише паралелі, бо «Київські бомби» цілком самобутній продукт. Головна схожість – ротмістр Підвисоцький (аналог князя Пожарського в Акуніна), який врешті виявляється більшим покидьком, ніж революціонер Штерн; а також певні сюжетні ходи, які не буду розкривати.
    Як і Акунін, Кокотюха не відкидає того історичного факту, що «заводилами» тероризму в царській Росії були, як правило, євреї-вихрести. Якщо хтось думає, що це образа, то я такого й близько не мав на меті. Це факт. Чому так сталося – пояснювати не мені. На те було багато причин: відірваність від власного коріння, відповідь на презирство і переслідування євреїв з боку офіційної влади та народу (чорносотенці, погроми), неприйняття російської дійсності і т.д.
    Звісно, що не треба казати, наче там були лише євреї. Ні, у терористичному русі народовольців, а потім і есерів та більшовиків були й росіяни, і українці, і прибалти.
    У поляків був здебільшого свій терор, але національно-визвольного спрямування (зокрема Юзеф Пілсудський, батько Другої Речипосполитої, займався ексами і найвідомішим було Безданське пограбування у 1908-му році).
    Українці або ж примикали до російських партій, або намагалися йти своїм шляхом опору, але демократичним. Простіше кажучи, наші націоналісти тоді ще не стріляли у міністрів.
    Проте художня проза на те й художня, навіть історична, щоб автор міг пофантазувати, а ми йому підіграли би в цьому. За сюжетом, у 1907-му році, під час 1-ї революції, паралельно з есерами у Києві діяла й українська терористична група коліївців, до якої входить і центральний герой повісті – Андрій Волох, вчорашній студент Київського університету ім. св. Володимира (теперішній Шевченка). Не буду розкривати всі сюжетні перипетії – можливо хтось захоче прочитати.
    Як сказано в самій книзі, автор намагався прослідкувати природу тих сил, які потім у 1917 році після Жовтневого перевороту прийдуть до влади. І йому здебільшого це вдалося.
    Тож чи був виправданий тероризм тоді? Чи допустимий він навіть зараз, з теперішніми держимордами і хабарниками в наших реаліях? Чи вартують невинні людські життя соціальної помсти? Всі ці питання накотяться на вас після прочитання. І відповідь вам потрібно буде дати собі. Тільки, бажано без компромісів.
    Також хотів би відмітити те, що автору вдалося передати психологію персонажів, їхню духовну моторику, незважаючи на те, що твір має сценарний відтінок.
    Єдиний мінус – це те, що книга надто коротка. Мені не вистачало дії. Хотілося ще. Але то вже таке, моя читацька забаганка.

    Читать полностью