Цитаты из книги «Нове життя»

Цей сонет має три частини: в першій я кажу, серед яких людей ця панна здавалася чудовнішою; у другій кажу, яким благотворним бувало її товариство; у третій кажу, як дивовижно позначувалась – і не тільки на жінках – не лише її присутність, але навіть згадка про неї. Друга частина починається словами «а ті в гурті…», а третя – рядком «Краса її невинністю уроча…».

Достойності її вбирають очі, коли мадонна серед інших дам; а ті в гурті привітностей охочім, щасливі поряд з нею бути там.

По написанні цього сонета мені було дивне видіння, в якому я споглядав таке, що схилило мене не писати про ту благословенну, аж доки я зможу гідно розповісти про неї.Для досягнення цього, я вчуся, скільки сил моїх, і вона про те воістину знає. Тож, коли тільки з ласки того, для кого живе усе суще, життя моє протриває іще кілька років, я сподіваюся сказати про неї так, як ніколи ще ні про кого не говорилося

Сонет же, який я склав тоді, починається словами «Найвищу із рухомих сфер…[54]» і має п’ять частин. У першій я кажу, куди лине мій дух, показуючи, що він підноситься зітханням; у другій пояснюю, чому він лине горі, тобто – хто його туди спрямовує.

Отже, через якийсь час, згадуючи в якомусь затишному місці минулі дні, вдався я в такі смутні роздуми, що відбились на моєму вигляді жахливим пригніченням. Усвідомивши це, я звів очі, щоб поглянути, чи на мене ніхто не дивиться, і побачив шляхетну даму, молоду і дуже вродливу, яка гляділа на мене з вікна[52] з таким співчуттям, що, здавалося, вся жалість світу втілилася в ній.

Вона мені згадалась, – донна мила. Її Господь за палкість молитов На небо взяв, де свій святий покров Над всесвітом Марія простелила.

Того дня, коли виповнився рік, відколи моя панна стала громадянкою вічного життя, сидів я у певному місці і, згадуючи про неї, малював янгола на таких собі табличках. Аж, малюючи, звів я очі й побачив коло себе чоловіків, яких слід було пошанувати.

тому, перш ніж віддати сонет замовникові, я склав дві строфи канцони – одну справді для нього, а другу для себе, хоч і та, і та, якщо не придивлятися, здаються писаними для однієї особи. А хто пильно розгляне, той побачить, що висловлюються різні особи: один не називає небіжчицю своєю панною, а другий саме так її іменує.

Коли ж хто став би дорікати мені[50] за те, що я не наводжу тут слів, які йдуть за тими, вже згаданими, то на виправдання своє зазначу, що від самого початку мав я намір писати не інакше, як мовою народною, а оскільки за тими згаданими словами й далі все було латиною, я порушив би власний задум, навівши тут решту.

Це одна причина; та коли поміркувати глибше і проникливіше, то вона сама й була втіленням цього числа; так я пояснюю подібність: число три є корінь дев’яти, бо без жодного іншого числа, саме собою, творить дев’ять – як наочно бачимо, тричі по три дає дев’ять. А коли три саме собою творить дев’ять, а Творець див сам собою є трійцею, себто Отець, Син і Дух Святий, які є три й один, тій мадонні число дев’ять товаришувало на знак того, що вона була дев’ятьма, тобто дивом, коріння якого знаходимо в дивній Трійці.